У 22 випуску збірки "Собори наших душ" надруковано розповідь «Харкі» Микити Шевчука - читача нашої бібліотеки.
Харкі
27.11.2018
В одній країні під назвою Життерадістничка жив чоловік, якого звали Харкі. Жив він із своєю родиною: мамою, татом, дружиною, сином та донькою. В один день сталася біда. Вулкан Вуглевій прокинувся, і майже все місто затопила лава. На дальньому сході міста стояла маленька хатинка, у якій мешкала родина Харкі. Новина про пробудження вулкану дуже швидко розповсюдилась, тому родина встигла зібрати речі, запрягти худобу у візок і поїхати. Вони увійшли у караван з таких же возів. Усі вони прямували у невеличке містечко, яке було на чималій відстані від їхнього рідного міста. Цілих два тижні провів караван у дорозі доки не прибув на чужину.
Нова країна родині Харкі здалась непривітною. Її мешканці не дуже радісно зустріли переселенців, бо роботи в їх маленькому місті було дуже мало.
З часом сім’ї інших людей знайшли собі нові домівки і забули про ті, що були на батьківщині. Вони добре почувалися на чужині. Лише сім’я Харкі залишалась ночувати у своєму наметі, зробленому з тканини, що була на візку. Вони не змогли знайти собі нову оселю і прийняти чужу землю за рідний край. Думки їх верталися у свій покинутий дім. Родина дуже бажала повернутися, хоча і не знали, чи є куди, чи вціліло хоч щось.
У сім’ї Харкі було чимало грошей, які відкладались на нового, гарного та швидкого коня, але щоб не голодувати, родині довелося витратити майже всі гроші на їжу. В них не виходило знайти роботу, хоча всі вони були працьовиті. Порадившись, родина вирішила повертатися в свій рідний край. Всі розуміли, що ризикують своїм життям. Та коли родина приїхала до міста, то дуже зраділа, бо їх домівка була ціла-цілісінька. Нажаль, інші домівки згоріли, як і надія інших людей повернутися до батьківщини.
Сім’я багато працювала, і в них з’явився і кінь, про якого вони довго мріяли, і купа зерна. Побачивчи їх старання, Бог їм допомагав. А лишень ті люди, які так легко забули рідні землі, були жорстоко покарані зливами, метеоритами, тощо.
Всім людям, які приїжджали до Життерадістнички, родина Харкі допомагала будувати оселі, заводити худобу, та ніколи не залишала у скруті. Згодом виникло ціле місто, до якого їхали люди з усіх країн. І з часом батьківщина Харкі стала столицею нової найбільшої країни у всьому світі. Тепер назва їй відповідала, бо там жили веселі, життєрадісні люди, які допомагали один одному, займались улюбленими справами. Вони були дружні, працьовиті та щасливі.
Неможливо забути рідний край, землі, воду, небо, будинки. Тільки той, хто не кине його так просто, потім буде винагороджений, а ті, хто забуде, покине рідні землі, будуть жорстоко покарані.
