ВУЛИЧНА АКЦІЯ!

     У 22 випуску збірки "Собори наших душ" надруковано розповідь «Харкі» Микити Шевчука - читача нашої бібліотеки.

 

Харкі 

 27.11.2018

   В одній країні під назвою Життерадістничка жив чоловік, якого звали Харкі. Жив він із своєю родиною: мамою, татом, дружиною, сином та донькою. В один день сталася біда. Вулкан Вуглевій прокинувся, і майже все місто затопила лава. На дальньому сході міста стояла маленька хатинка, у якій мешкала родина Харкі. Новина про пробудження вулкану дуже швидко розповсюдилась, тому родина встигла зібрати речі, запрягти худобу у візок і поїхати. Вони увійшли у караван з таких же возів. Усі вони прямували у невеличке містечко, яке було на чималій відстані від їхнього рідного міста. Цілих два тижні провів караван у дорозі доки не прибув на чужину.

   Нова країна родині Харкі здалась непривітною. Її мешканці не дуже радісно зустріли переселенців, бо роботи в їх маленькому місті було дуже мало.

     З часом сім’ї інших людей знайшли собі нові домівки і забули про ті, що були на батьківщині. Вони добре почувалися на чужині. Лише сім’я Харкі залишалась ночувати у своєму наметі, зробленому з тканини, що була на візку. Вони не змогли знайти собі нову оселю і прийняти чужу землю за рідний край. Думки їх верталися у свій покинутий дім. Родина дуже бажала повернутися, хоча і не знали, чи є куди, чи вціліло хоч щось.

    У сім’ї Харкі було чимало грошей, які відкладались на нового, гарного та швидкого коня, але щоб не голодувати, родині довелося витратити майже всі гроші на їжу. В них не виходило знайти роботу, хоча всі вони були працьовиті. Порадившись, родина вирішила повертатися в свій рідний край. Всі розуміли, що ризикують своїм життям. Та коли родина приїхала до міста, то дуже зраділа, бо їх домівка була ціла-цілісінька. Нажаль, інші домівки згоріли, як і надія інших людей повернутися до батьківщини.

     Сім’я багато працювала, і в них з’явився і кінь, про якого вони довго мріяли, і купа зерна. Побачивчи їх старання, Бог їм допомагав. А лишень ті люди, які так легко забули рідні землі, були жорстоко покарані зливами, метеоритами, тощо.

    Всім людям, які приїжджали до Життерадістнички, родина Харкі допомагала будувати оселі, заводити худобу, та ніколи не залишала у скруті. Згодом виникло ціле місто, до якого їхали люди з усіх країн. І з часом батьківщина Харкі стала столицею нової найбільшої країни у всьому світі. Тепер назва їй відповідала, бо там жили веселі, життєрадісні люди, які допомагали один одному, займались улюбленими справами. Вони були дружні, працьовиті та щасливі.

     Неможливо забути рідний край, землі, воду, небо, будинки. Тільки той, хто не кине його так просто, потім буде винагороджений, а ті, хто забуде, покине рідні землі, будуть жорстоко покарані.

 

   Здавна відомо, що родина – невичерпне джерело наснаги, любові, щастя, успіху, добра та злагоди. Активне проведення часу разом згуртовує родини. У бібліотеці ми підготували насичену програму розваг і для дітей, і для батьків.

На питання "Що таке сім'я?" дають відповіть діти!
  Гостем на святі була методист обласного дитячого центру "Веснянка" - Медина Джалалівна  Долгова. Вона подарувала бібліотеці та всім присутнім збірники "Собори наших душ"

Розваги для всієї родини
 

 Олександра Годовалова співає пісню "Моя сім'я"
  

 

      Цьогоріч відзначається ювілейний 15-й Всесвітній день вишиванки. Відзначати його почали у 2006 році. Ініціатором стала студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк.

       Дівчина запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Того року цю ініціативу підтримали декілька студентів та викладачів, одягнувшись відповідно.

     Нині ж це свято набуло міжнародних масштабів і український традиційний одяг одягають усе більше людей не лише в нашій країні, а по всьому світу.

Наша читацька родина вітає всіх зі святом вишиванки!

Нікусю Вітвицьку  з перемогою у номінації "Наймолодшому учаснику" у конкурсі екомалюнку бібліотеки-філії для дітей № 4 "Чому Землі потрібна любов?"  

   Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.

 

 Учасники літературного театру "Живе слово" кажуть рішуче слово "СТОП" для усіх воєнних дій і минулого, і сучасності!

 

Вірш С. Гордієнко "День Перемоги" читає Шиламов Роман

 

Вірш Л. Компанієць "У свято Перемоги" читає Меланія Кисильова

Вірш А. Мун "Стрічка єднання" читає Павло Поспєлов

Вірш О. Зубенко "Как надоели войны на свете" читає Гліб Воронець

  

 ДОВІДКА ПРО МАК ПАМ'ЯТІ

     Появу червоного маку як символу пам’яті у світі пов’язують із віршами двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та представниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл.

     Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 році написав твір “На полях Фландрії”, що починався словами: “На полях Фландрії розквітли маки Між хрестами ряд за рядом”.

    Друга – 1918 року написала вірша “Ми збережемо віру”, в якому обіцяла носити червоний мак у пам’ять про загиблих.

      Саме Мойні Майкл у листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто.

    У 1920 році Національний Американський легіон прийняв маки як офіційний символ, а в 1921-му червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону.

      Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році.

За допомогою майстер-класу від керівника лялькового театру "Фантазери" зроби свою квітку пам'яті

 

Поринь у детективні пригоди А. Кокотюхи "Таємниця зміїної голови"

 

 Учасники лялькового театру "Фантазери" власними рученятами зробили Великодні прикраси для улюбленої бібліотеки